Дозвіл на роботу/навчання

Для працевлаштування толерантним особам потрібен дозвіл на роботу від органу у справах іноземців. Він залежить від зобов'язання роботодавця. Тому необхідно заздалегідь отримати конкретну пропозицію про роботу. Як правило, дозвіл на працевлаштування необхідно також отримати в Агентстві з пра цевлаштування.

Толерантні особи, які зобов'язані проживати в центрі тимчасового розміщення , повинні отримати дозвіл на роботу через шість місяців. В іншому випадку, робота повинна бути дозволена вже через три місяці. Однак це стосується лише тих випадків, коли не було вжито конкретних заходів для припинення перебування. Орган у справах іноземців має певну свободу дій.

Якщо ви хочете пройти програму навчання в компанії, вам потрібен дозвіл на роботу. Тут діють ті ж правила, що і при працевлаштуванні.

Однак, для професійного навчання на базі школи дозвіл на роботу не потрібен. Вам не потрібно отримувати дозвіл у відділі реєстрації іноземців.

Толерантній особі з так званої безпечної країни походження заборонено працювати, якщо вона не подавала прохання про надання притулку або якщо її прохання про надання притулку було відхилено чи відкликано, за винятком випадків, коли відкликання було зроблено після консультації з міграційним відомством. Наразі безпечними країнами походження є Албанія, Боснія і Герцеговина, Грузія, Гана, Косово, Північна Македонія, Чорногорія, Республіка Молдова, Сенегал і Сербія, а також країни Європейського Союзу. Країни перелічені в Додатку II Закону про притулок. Вони вважаються безпечними, оскільки, на думку німецької держави, там не існує ані політичних переслідувань, ані нелюдського або такого, що принижує гідність, покарання чи поводження.

ПРИМІТКА: Заборона на роботу не поширюється на осіб з Республіки Молдова та Грузії, які перебували в Німеччині до 1 вересня 2023 року.

Крім того, заборона на роботу поширюється на

• Толерантних осіб з нез'ясованою ідентичністю.

• осіб, депортація яких неможлива з причин, за які вони несуть відповідальність, наприклад, через те, що вони не намагаються отримати дійсний паспорт.

• Толерантні особи, які в'їхали в країну лише для отримання соціальних виплат.

Дозвіл на працевлаштування подається до управління у справах іноземців . Пропозиція конкретної посади вже повинна існувати, будь то місце навчання, стажування або робота. Заяву на отримання дозволу на роботу може подати сама толерантна особа або за дорученням роботодавця. Роботодавець повинен подати заповнену декларацію про трудові відносини від роботодавця вимагається заповнена декларація про трудові відносини. У випадку стажування достатньо договору про стажування.

Управління у справах іноземців перевірить, чи немає підстав для заборони на працевлаштування. Якщо так, то дозвіл на працевлаштування не може бути виданий.

Якщо ні, то необхідно отримати дозвіл Федерального агентства з питань зайнятості. Це відомство перевіряє, чи умови праці є такими ж, як і для громадян Німеччини. Якщо воно дає згоду на працевлаштування, орган у справах іноземців видає дозвіл на роботу. Про це робиться запис у свідоцтві про толерантність.

Починаючи з 49-го місяця перебування в Німеччині, дозвіл від Федерального агентства зайнятості більше не потрібен.

Толерантні особи, особа яких не встановлена і від яких не можна обґрунтовано очікувати, що вони сприятимуть встановленню особи, підлягають обов'язковому проживанню та забороні на роботу. Їхній статус може бути виправлений у будь-який час шляхом з'ясування їхньої особи.

Кожен, хто не має паспорта або має прострочений паспорт, зобов'язаний отримати новий паспорт або паспорт, що його замінює. Якщо існують причини, через які зобов'язання співпрацювати в отриманні паспорта не може бути виконано, їх необхідно довести до відома імміграційної служби. Тоді імміграційний орган може скасувати вимогу про отримання паспорта.

Посвідчення особи не обов'язково має бути підтверджене паспортом. Офіційні документи з країни походження, які містять біометричні дані та персональні дані, також можуть бути представлені як доказ. Це можуть бути, наприклад, водійське посвідчення, службове посвідчення або свідоцтво про цивільний стан з фотографією. Якщо їх неможливо отримати, відповідні офіційні документи з країни походження без біометричних даних також можуть розглядатися як доказ, наприклад, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, свідоцтво про реєстрацію, табель успішності або шкільний атестат, якщо вони придатні для отримання паспорта або документів, що замінюють паспорт, на їх основі.