Дозвіл на роботу/навчання

Особам, яким надано тимчасовий дозвіл на перебування, для працевлаштування необхідний дозвіл на роботу від Управління у справах іноземців. Цей дозвіл прив’язаний до конкретного роботодавця. Отже, заздалегідь потрібна конкретна пропозиція про роботу. Як правило, для працевлаштування також необхідно отримати згоду Агентства з питань зайнятості.

Особам, яким надано тимчасовий дозвіл на перебування та які зобов’язані проживати в приймальному центрі , дозволяється працевлаштуватися через шість місяців. В інших випадках працевлаштування дозволяється вже через 3 місяці. Однак це стосується лише тих випадків, коли не було вжито конкретних заходів щодо припинення перебування. Служба у справах іноземців має право на власний розсуд.

Тим, хто бажає пройти професійне навчання на підприємстві, для цього потрібний дозвіл на роботу. Діють ті самі правила, що й для працевлаштування.

Натомість для проходження шкільної професійної підготовки дозвіл на роботу не потрібен. Отримувати дозвіл у службі з питань іноземців не потрібно.

Особі, яка перебуває в країні на підставі дозволу на тимчасове проживання та походить із так званої «безпечної країни походження», заборонено працювати, якщо вона не подала заяву про надання притулку або її заява була відхилена чи відкликана, за винятком випадків, коли відкликання відбулося після консультації з Федеральним відомством з питань міграції та біженців (BAMF). Наразі до безпечних країн походження, окрім держав Європейського Союзу, належать Албанія, Боснія і Герцеговина, Грузія, Гана, Косово, Північна Македонія, Чорногорія, Республіка Молдова, Сенегал та Сербія. Ці країни наведені в Додатку II Закону про надання притулку. Вони вважаються безпечними, оскільки, на думку німецької держави, там не відбувається ані політичних переслідувань, ані нелюдського чи принизливого покарання чи поводження.

З 12 червня 2026 року також заборонено видавати дозвіл на працевлаштування особам, яким надано тимчасовий дозвіл на перебування, що мають громадянство Єгипту, Бангладеш, Індії, Колумбії, Марокко, Тунісу та Туреччини.

ПРИМІТКА: Заборона на працевлаштування не поширюється на громадян Республіки Молдова та Грузії, які перебували в Німеччині на підставі дозволу на тимчасове проживання до 1 вересня 2023 року. Також заборона на працевлаштування не поширюється на громадян Єгипту, Бангладеш, Індії, Колумбії, Марокко, Тунісу та Туреччини, які станом на 6 травня 2025 року мали дозвіл на тимчасове перебування або станом на 11 червня 2026 року мали дозвіл на здійснення трудової діяльності.

Крім того, заборона на працевлаштування поширюється на

• особам, яким надано дозвіл на тимчасове перебування, але особистість яких не встановлено.

• осіб, яким надано тимчасовий дозвіл на перебування, депортація яких неможлива з причин, за які вони самі несуть відповідальність, наприклад, через те, що вони не докладають зусиль для отримання дійсного паспорта;

• осіб, яким надано тимчасовий дозвіл на перебування, які в’їхали до країни виключно з метою отримання соціальних виплат.

Заяву на отримання дозволу на роботу подають до Управління у справах іноземців . Для цього необхідно мати пропозицію щодо конкретної посади — будь то місце навчання, стажування чи робота. Заяву може подати сама особа, що перебуває на терпимому статусі, або роботодавець на підставі довіреності. Роботодавець повинен надати заповнену заяву про трудові відносини . У разі стажування достатньо договору про стажування.

Потім Управління у справах іноземців перевіряє, чи не існують підстави для заборони на працевлаштування. Якщо так, працевлаштування не може бути дозволено.

Якщо ні, то служба отримує згоду Федерального агентства з питань праці. Воно перевіряє, чи відповідають умови праці тим, що діють для громадян країни. Якщо воно дає згоду на працевлаштування, служба у справах іноземців видає дозвіл на роботу. Він вноситься до посвідчення про терпиме перебування.

Починаючи з 49-го місяця перебування в Німеччині згода Федерального агентства з питань праці більше не потрібна.

Особи, перебування яких допускається, але особистість яких не встановлена і які не роблять обґрунтованого внеску у з’ясування своєї особи, підпадають під вимогу щодо місця проживання та заборону на працевлаштування. Цей статус можна змінити в будь-який час шляхом встановлення особи.

Особи, які не мають паспорта або мають паспорт з вичерпаним терміном дії, зобов’язані подбати про отримання нового паспорта або його замінника. Якщо існують підстави, через які неможливо виконати обов’язок щодо співпраці з метою отримання паспорта, їх необхідно переконливо довести до відома Управління у справах іноземців. У такому разі воно може звільнити від обов’язку мати паспорт.

Встановлення особи не обов’язково має відбуватися за допомогою паспорта. Як підтвердження можна також пред’явити офіційні документи з країни походження, що містять біометричні ознаки та особисті дані. Це можуть бути, наприклад, водійське посвідчення, службове посвідчення або свідоцтво про цивільний стан із фотографією. Якщо їх неможливо отримати, як підтвердження можуть бути прийняті також відповідні офіційні документи з країни походження без біометричних ознак, такі як, наприклад, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, довідка про реєстрацію за місцем проживання, шкільні табелі або довідки про навчання, якщо на їхній основі можна оформити паспорт або документи, що замінюють паспорт.